Література рідного краю. В. Лис.
«Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї»
Українська література, 9 клас
«Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї»
Українська література, 9 клас
|
Урок підготувала учитель
української мови і
літератури Сацик Тамара Петрівна
Мета:
ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом В. Лиса; розвивати навички
роботи з текстом, аналізувати прочитане, проводити пошукову роботу, визначити
моральний підтекст твору; виховувати в учнів інтерес до сучасної української
прози.
Епіграф: « Книги –
це люди в палітурках». (А.Макаренко)
Хід
уроку
Організаційний момент. Робота на уроці.
«У книги люди, наче
бджоли в соти, знесли чудовий, чудодійний мед»,- писав поет Д.Павличко. І як
хочеться кожному учителю - словеснику, щоб для його учнів знайомство із новим
автором, новою книгою стало святом! Святом відкриттів та мудрості. І сьогодні
на уроці ми приймемо цей безцінний дар від нашого з вами сучасника, земляка,
відомого українського письменника В. Лиса. Майстер витонченого слова, глибоко
народний письменник,В. Лис є справжнім метром сучасної української літератури.
«Людина року», кавалер ордена «За заслуги», автор найкращого роману десятиріччя
- «Століття Якова». Перелік його нагород вражає: численні премії «Коронація
слова» (включно з «Гранд - коронацією»), міжнародна літературна премія ім.
Г.С.Сковороди,перемога в номінації «Краща книга України».
А головне – з кожним своїм новим твором
автор захоплює усе більше коло читачів, а його талант розкривається перед нами
новими гранями. Недаремно Лиса називають художником слова. Його книги – це ніби
розмова з найкращими людьми. Розмова захоплююча, незвичайна,повчальна.
«Соло для Соломії»,
«Століття Якова», «Іван і Чорна Пантера», «Маска», «Країна гіркої ніжності» -
це лише часточка доробку письменника. В.Лис пише книжки, які завжди тримають
читача в тонусі, не відпускають від тексту, заставляють відчувати і думати. До
таких належить і роман «Із сонцем за
плечима», про який ми будемо сьогодні говорити. Маю надію, що ви будете
зацікавленими співрозмовниками,які відкриватимуть для себе світ сучасної
літератури. Приємних усім хвилин спілкування і вражень! А девізом нашої
співпраці нехай будуть слова:
Мислити – логічно, досліджувати –
глибоко, висловлюватися – чітко, працювати - активно!
Отож запишіть тему уроку. ЛРК. В.Лис. «Із сонцем за
плечима»
Готуючись до цієї
розмови, ви вже зробили певні уявлення про автора. Яким ви його бачите?
(Розумний, талановитий, спостережливий,
уважний…)
А хочете більше дізнатися про цю цікаву людину? У цьому
нам допоможе …, яка підготувала інформацію про біографію В. Лиса.
(учні записують портфоліо автора )
Перед нами не просто книжка – це літопис
народного досвіду, пам’ятник
правічній мудрості українського народу. Саме так – із сплетення історії життя
окремої людини й історії світу - народжується література, яка викликає
зворушення і захоплення. Роман «Із сонцем за плечима» має підназву «Поліська
мудрість Пелагеї». І цією мудрістю ділиться людина чиста, глибока – і водночас
дуже проста. Власне, таким і повинен бути справжній мудрець.
-
Що ви дізналися про бабусю Пелагею? ( Це рідна бабуся
В.Лиса, мама його мами Оксани).
Докладніше розповість нам про неї…
Учень. Пелагея
Тимофіївна Кусько (у дівоцтві Слісар) народилася у 1899р. Була звичайною
поліською селянкою, напівграмотною. До 33 років жила у с. Згорани Любомльського
району на Волині, далі 41 рік, до кінця свого життя, на краю лісу, за 2 км від села, на хуторі, куди
1932 року переселилася разом із чоловіком. За усе життя бабуся кілька разів
була в Любомлі, раз у Володимирі-Волинському,у молодості 1 раз ходила пішки на
прощу у Почаїв. Ну, і до родичів у сусідні села Полапи, Куснище, Переспу.
Працювала спочатку на власному, а після війни і примусової колективізації на
колгоспному полі. Збирала гриби, ягоди, лікарські рослини. Була
бабкою-повитухою. До неї на хутір приходили люди із сусідніх сіл за медичною
допомогою.
Палажка
Хутірська, як її називали в околицях, була глибоко віруючою людиною. Знала
напам’ять безліч молитов і цілі сторінки з Біблії. У ній уживалося язичництво,
древні вірування і повір’я, знання фольклору і правічної народної філософії. А
ще знала безліч усіляких історій, казок, легенд. Власне, була простою, звичайною
жінкою, яка годувала свою сім’ю смачними борщами і ще смачнішою гарбузовою
кашею.
Володимир Лис пригадує: «Вона була невисокою, тихою, мовчазною, але
коли починала говорити… У якійсь казці з вуст дівчини - красуні вилітають перли
- самоцвіти. Такі ж дорогоцінні перли падали з вуст баби Палажки. То були
слова, що складалися в прості, але які образні,цікаві й глибокі думки!»
Прожила Пелагея
Кусько 74 роки і упокоїлась у 1973 році.
Учитель. Викладач ф -ту україністики Східноєвропейського
університету, доктор філологічних наук, професор Віктор Федосійович Давидюк
зазначає: «Головна героїня цієї книжки -
людина, безумовно, унікальна. Феномен Пелагеї в тому, що людина, яка живе в
селі або в місті, найчастіше відтворює чужу мудрість, а та, яка на хуторі, в
лісі, продукує власну. Але яка ж то мудрість, які поради, який скарб!»
Мабуть, у давнину такі, як Пелагея Кусько, й творили те,
що залишилося в пам’яті
нащадків як усна народна творчість. Як народна мудрість.
Пропоную пройтися галереєю думок героїні і дослухатися до
їхнього життєвого досвіду і мудрості. Отож, міркування й філософія бабусі
Пелагеї.
-
«Як треба жити людині» (с.10),»Де є Бог» (с.14);
-
«Про ласку і добре слово» (с.12)
Коли якось М.Коцюбинського запитали: « Хто щасливий?»,
він відповів: «Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають
квіти, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти. Навіть тоді,
коли ті квіти виростають із крові серця його, що зрошує землю, і навіть тоді,
коли ці самоцвіти – то стверділі сльози, що поливають дорогу життя».
Баба Палажка була
щасливою , бо все своє життя дбала про інших . Ось якими принципами вона керувалася і чому вчила своїх дітей та внуків.
*Починай новий день з
того, що ни закінчив учора, і день пробачить низроблене і додасть часу, аби
зробити намічене.
*Сій зирно, а думай,
що золото, то й хліб тобі солодким буде. І ни дивися, чи поле велике, а дивися,
чи доглянуте.
*Од доброго слова з ранку до вечора жити
хочеться, а од недоброго до ранку ни заснеш.
*Де слів забагато,
тісно їм стає, падають вони і розбиваються, а об теї скалки люди раняться.
*Заздрощі , як
скіпка на нозі : зажинеш,а посля достати
важно; гноїться і болить довго.
* Радій малому, що
трапляється зробити. Воно як зерно, з якого велике стебло виростає.
* Не здержуй у собі
сльози і сміх. Зо сльозами горе витікає, зо сміхом теплій стає. Смійся, але не
насміхайся, бо людина, що насміхається,з себе сміється.
* Подавай тим, хто
просить. Ліпше давати,ніж просити.
*Ти не суддя своїм
батькам. Вони чинять ни для себе, а для тебе.
*Весна приходить на
молодих подивитися, а старим пуд ноги золото кидає, оно важно по його
нагинатися.
*Хто думає, того Бог
по голові погладить і в тімнє поцилує. Думайте, бо люди.
Учитель. Поліщуки
жили за своїми законами, невідомо ким писаними. І передавалися вони з покоління
в покоління , як молитва. Баба Палажка вчила: «Складай свою молитву своїми словами, тули ті слова до грудей, думай
тими словами, тико од щирого серця – і звалиться з серця каміння, що там
приросло».
З цього приводу
хочеться згадати свою бабусю Агафію, чимось дуже схожу на героїню роману
В.Лиса. З нею теж було дуже цікаво спілкуватися. Прожила вона 98 років, і ми
встигли зробити відео цих розмов, записати багато її молитов. Послухайте, про
що просила моя бабуся:
«Упаси,
Господи,нас од грому, од туче,од нищєстя, од нисподіваниї смерте,од людськії
соромоте, од лукавого чоловіка. Упаси, Господи, вдень пуд сонцем, уночі пуд
місяцем, пуд ясними зорами, пуд Божіми словами, пуд цирковними і моїме
молитваме».
Бачите, чого найбільше
остерігалася моя бабуся – лукавого чоловіка та людської соромоти.
Чи замислювався хто з вас коли - небудь
над силою слова? Під її дією ми знаходимося постійно. Сумніваєтеся? А спробуйте
– но проаналізувати, над чим ми найбільше роздумуємо протягом дня, незалежно
від того, відпочиваємо ми чи працюємо. Будьте певні, що усі думки будуть про
те, що сказали вам або що сказали ви. Що б ми не говорили, ми або творимо, або
руйнуємо. Часто необдумано сказані слова залишають помітний слід у людей, завдаючи їм радість, біль чи
розчарування. Виявляється,одне гірке слово має більше сили, ніж сотня добрих
справ. «Лихий язик – це зло безупинне, він повний отрути смертельної »-,
говориться в Євангелії. Адже слова – це думки, вимовлені вголос, які треба
фільтрувати і контролювати.
«Не засмічуйте душу!»- часто говорила баба
Палажка близьким і застерігала від необдуманих слів.
Учень.
Прокльони завжди були невід’ємною частиною сільського життя. Особливо охочих до
сварок жінок – за курку, за межу, за недобре око чи плітку, принесену з вулиці.
В.Лис пригадує, що
його бабуся дуже дбала про чистоту своєї душі і тому кляла дуже рідко. Та і
прокльони ці були досить дивними. Наприклад, на курей, що перегребли грядки, вона
гнівалася так:
- А щоб вам на чоботи на ноги повдягало!
Або на кішку, що
залізла на стіл:
-А щоб до тебе щур посватався!
Баба Палажка була
переконана, що слово має силу, тому своїм дітям казала:
-Од кльонів душа сохне, як стебло в ід спеки.
- Як проклясти кого хочеться, вщипни себе раз, і два, і
три,поки сльози не виступлять – вони лихе слово змиють.
- Хочеться недобре слово сказати – поклади в рот щіпку
солі. Як стрепенешся від солоного – то й кльон із тебе вийде.
А ще учила:
-
Якщо тебе клянуть, повернися лицем до вітру.
-
Ще прокльони знімає тепла вода, над якою треба три рази
провести громничною свічкою і сказати: «Лихе слово хай обходить, тепле слово
припливає і сідає в душу й губи». Потім треба вмочити у ту воду руки і струсити
з них воду.
Бабуся казала: «Сварка
як хмара: пройшла без дощу – добре. А пройшов дощ – скорій його добрим словом
висуши. Перше добре слово пусля сварки – золоте. Воно як подорожник на вавку». (с.223)
Вона була переконана, що зло, проявлене у
Слові,починається з малого і переростає
у велику отруту.
Причому
кинуте комусь, воно завжди повертається до тебе і знищує душу. А з душею, як і
з серцем, треба розмовляти щирими добрими словами.
Учень. Мені було доручено проаналізувати мову баби Пелагеї.
Роман про неї написаний на зрозумілому нам поліському діалекті. Пропоную вашій
увазі словничок найхарактерніших слів - діалектизмів, які вживала Пелагея
Кусько.
Бакунщик – той, хто вирощує тютюн і завзято курить.
Веприк – кабан.
Відзигорний – гоноровий.
Вороблі- горобці.
Ганити – соромити.
Гладишка – глечик.
Дєдина – тітка, дядькова жінка.
Догарєти – мучитися чимось невизначеним.
Гвандіти –надоїдливо бурчати.
Клецьок – малий огрядний хлопець, що багато важить.
Каракуватий – кривоногий.
Лагоминки – ласощі.
Марудний – докучливий.
Нендза – вередлива дитина.
Перкаль – біле тонке полотно.
Питлювати – молоти зерно на біле борошно.
Рєжка – відро для помий.
Сабаніти – добродушно сварити.
Чєсома – інколи.
Хурманка – віз.
Швайко – той, що лізе не
в свої справи.
Єдуха – тривалий кашель.
Багато із цих
слів побутують сьогодні і в нашому селі сьогодні, наприклад, питлювати, марудний, сабаніти. Значення
деяких, зокрема, відзигорний, маринарка,
пояснила мені моя баба Манька . Мені цікаво було дізнатися, що означає слово
«клецьок», адже наш рід у селі називають Клецьки. Тепер буду знати.
Учитель. Пелагея Кусько була знаною в
окрузі бабкою – повитухою. Це вважала надзвичайно відповідальною справою.
Казала, що передчувала, коли її мають кликати на пологи, тому молилася і
вдягала у цей час світлий одяг. Вона
твердила, що перші хвилини у житті дитини, перші слова, звернені до неї, мають
дуже велике значення. І в подальшому Пелагея цікавилася життям тих діток, яким допомагала прийти у світ, давала поради батькам.
Текст «Дитина» (с.13)
Особливе місце у світогляді і системі моральних цінностей
бабусі Пелагеї посідало шанобливе ставлення до батьків, до традицій, до пам’яті предків. Вона вважала, що пам’ять як птах, що приносить у дзьобі поживу для людини.
Якось В.Лис почув від бабусі:
-Всяко буває. І мати з батьком чєсома злі й
несправедливі. Тико ж сонце тоже за хмару хавається, а чєсома і затмєніє
случаїться. Оно ж од того не перестає гріти. Чого видно навіть у хмурний день?
Бо десь там є сонце.От вирушиш у світ, а батько і мати всьорімно тибе гріти
будуть.
І далі:
-
Людина не сама по собі , а з родовим корінням. Як дерево
не росте без кореня, так і людина. Шаноба до батьків, дідів – то не тільки те, що ти їх
слухаєшся. То те, що ти про них у душі носиш, відсіюючи полову злості, щоб
лишилися зерна любові.
Ми повинні завжди пам’ятати про своє родове коріння,бо
минуле тісно пов’язане з майбутнім і пояснює його. Минуле –це грунт,а майбутнє
–це дерево, що проростає з нього.
( Заповнення дерева роду.)
До баби Палажки на хутір часто приходили із села жінки
–на вденьки: потеревенити, почути добре слово. Цікаво тут було і дітям, бо баба
знала безліч казок та історій.
« Пташка, або Народження світу» (с.123)
«Що дісталось поліщукам»
(с.129)
«Притча про долю» (с.130)
У романі «Із
сонцем за плечима» автор подає і тлумачення снів, і лікарські рецепти, і
прикмети, і народний прогностик,і як позбутися від страхів та вроків.
В.Лис дуже
любив свою бабусю. Любив не тільки її каші та борщі ,а й розповіді. Любив, коли
вона просто клала йому на голову свою шкарубку долоню. Пригадує, як одного разу
вирішив разом із своїми братами крадькома нарвати груш. Та бабуся їх побачила
.Діти злякалися, бо до Спаса не можна садовину їсти. А бабуся наблизилася до
них і сказала: «Подождіте, дайте ж я хоч
за вас помолюся і перехрещу».
- Досі виразно пам’ятаю цю картину:Бабуся з піднятими
руками, права рука осіняє нас хрестом, а за плечима у бабусі сонце, схоже на
великий, щойно спечений хліб . (с.232)
А.Макаренко сказав:
«Книги – це люди в
палітурках». І це так, адже основою
художньої літератури є розповідь про людей.
Величезна цінність роману «Із сонцем за плечима» полягає
в тому, що він є історією людського життя. Хочеться подякувати В.Лису за те
багатство,яке він вийняв зі свого серця і подарував нам.
Спробуйте назвати 3 ключові слова, які могли б
презентувати цей твір.
(кросворд: мудрість, праця,
пам’ять)
Історію життя Палажки Кусько неможливо детально запам’ятати
і переповісти. Але цього і не треба, бо роман цей хочеться читати й
перечитувати. І знати, що такі історії реальні, вони поруч.
Залишається найголовніше – уважніше придивлятися до життя
власного, до власної історії та пам’яті.
А ще є
так, що згадуючи про когось – скажімо, бабу Палажку чи своїх близьких,- називаючи
ім’я того,кого вже нема, ми чинимо подобу молитви за цю
безсмертну душу. Їй від цього стає спокійніше. І нам також. Бо ж молитва.
Я вдячна всім, хто допоміг мені
підготувати і провести цей урок, хто брав у ньому активну участь.
(оцінки)
Домашнє завдання
Комментариев нет:
Отправить комментарий