Комар Юля

     Робота учениці Комар Юлії нагороджена дипломом конкурсу

Життя - Тобі... / Львів: Апріорі, 2015. - 360 с: іл. ISBN 978-617-629-

246-3

Книга «Життя - Тобі...» - результат проведеного Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя - Тобі...», який організовано Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» (МІОК) та норвезь-ко-українською громадською організацією «Maidan Norway». Метою Конкурсу було проаналізувати дитячі думки та оцінки подій 2013-2015 рр, виявити дитяче бачення і розуміння понять «європейські цінності», «демократичні свободи», «відстоювання інте­ресів держави», розуміння подій, що відбуваються в Україні.

На Конкурс надійшло понад 7000 робіт з усіх регіонів України, зокрема з окупованих територій, та з Греції, Іспанії, Норвегії, Польщі, Португалії і Франції.

Пропоноване унікальне видання містить різножанрові (літературні та. мистецькі) роботи 20 лауреатів та 120 дипломантів Конкурсу, визначених Міжнародним Журі.

Книгу адресуємо педагогам, науковцям, соціальним працівникам, психологам та фахівцям усіх сфер, що працюють з дітьми та молоддю, аспірантам та студентам.

ББК 821.161.2-3

Загальна редакція та упорядкування: Ігор Калинець, Ірина Ключковська

Обкладинка: малюнок НаталіїКарабін (лауреат Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя - Тобі...»)

Книжка ілюстрована роботами учасників Конкурсу

Видання здійснено у партнерстві Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою

Національного університету «Львівська політехніка» з норвезько-українською громадською організацією «Maidan Norway» за підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Норвегії.

© МІОК, упорядкування, 2015
© Максимович В., дизайн, 2015
ISBN 978-617-629-246-3                                                                                                   © Видавництво «Апріорі», 2015

                                                                 

Комар Юлія

(14 р., ЗОШI-II ст., с. Угриничі, Любешівський р-н, Волинська обл.)

Нездоланні Прометеї

Добрий день, доблесний воїне!

Маю надію, що у Вас знайшлося трохи вільного часу, і хочу з Вами по­спілкуватися.

Мене звати Юлія. Я школярка, мешкаю у невеличкому поліському селі, природа навколо якого милує око своєю незайманою красою. У мене хороша родина, гарний дім. Тому мені нестерпно боляче усвідомлювати, що нині бага­то людей позбавлені даху над головою, можливості навчатися, займатися улю­бленими справами, спілкуватися з друзями, милуватися зоряним небом чи просто слухати тишу.

Знаєте, коли я була ще зовсім маленькою, щороку любила зі своїм прадідусем Василем, ветераном Другої світової війни, ходити 9 травня на мітинг, приурочений Дню Перемоги. На дідових грудях ти­хенько подзвонювало безліч орденів і медалей, і мені усім хотілося гукати: «Бачите, бачите, який у мене дідусь!». Моя долонька зручно ховалася у великій теплій дідовій долоні, і мені було так хороше та затишно!

Дідусь частенько розповідав, як потрапив на війну, як його було поранено, як більше 5 кілометрів його, сті­каючого кров'ю, товариш ніс на плечах у медсанбат. Усе шепотів: «Братику, тримайся, тобі - жити...». Я слухала ці розповіді радше як казку. Та і дідові ордени і медалі сприймала як дитячі іграшки. Але усі в нашій сім'ї були впевнені, що ніколи більше не доведеться переживати лихоліття війни.

Та ось уже кілька місяців на сході нашої країни воює мамин брат Роман. Ми з нетерпінням чекаємо його вдо­ма живим і неушкодженим. Ви, як і Ваші товариші, також є чиїмось сином, братом, чоловіком, татом. А стали солдатом і постійно перебуваєте на лінії вогню, ризикуючи життям. Тому щодень із тисячами українських сімей ми з молитвою посилаємо до неба благання: «Повертайтеся живими, дорогі наші захисники!».

Чи не кожна родина переймається, у що ви взуті, як одягнені, чим тамуєте біль, як харчуєтеся. Так не мало бути, але так сталося. Тому намагаємося чимось Вам допомогти. Маю надію, що Ваші серця зігрівають і наші скромні дитячі гостинці. Ми - єдині! А значить - непереможні. Я не знаю, Ви юнак, як мій дядько Роман, чи лю­дина зрілого віку. Та мені дуже хочеться потиснути Вашу долоню. Відчуваєте, як тепло наповнює її? Вболіваю за вас і вірю, що доля буде прихильною до Вас та Ваших товаришів. Для мене ви - Прометеї, які, терплячи жахливі муки та випробування, несуть людям волю та благополуччя.

Ця буремна для нашого краю пора змінила усіх: і дорослих, і дітей. Ви знаєте, зараз я зовсім по-іншому стала сприймати світ. Куди й поділися дитяча безтурботність і безпечність! Багато людей потребують допомоги, і тому нам усім треба стати відповідальними. Усе, що відбувається зараз, у руках самих українців. Та найголовніше - не дозволити принизити свою гідність.

Нещодавно мені на очі потрапили рядки вірша Клави Корецької:

Кожен - співавтор своєї долі. Кожен сам вибирає, як йому бути І як те, чим Господь наділив, Покласти у камеру схову: Примножити чи за копійку збути. Кожен забрав своє: хто - в кишеню, А хто - у серце...

Ця жахлива війна згуртувала усіх нас і зробила сильними, впевненими у своїй перемозі. І для себе я уже вко­тре зробила висновок, що любов до своєї землі починається не з жовто-блакитних смужок на сумці, не з жовто-блакитного манікюру і не з прапорця на автомобілі. Вона починається з поваги до себе, до своїх близьких, друзів, до людей, які живуть поряд. З поваги до своєї мови, до землі, про яку мусимо дбати повсякчас.

Пишаюся Вами і безмежно Вам вдячна. Хай щасливим, швидким і світлим буде Ваше повернення додому! Хай береже Вас Господь!